Продовжуємо цикл статей про українські традиції в материнстві. Минулого разу мова велась про вагітність та всі цікавинки з нею пов’язані Дитина у звичаях українського народу: Вагітність. Сьогодні поговоримо про більш драматичний момент — пологи.
Нагадаю, що інформаці приведена з книги“Дитина у звичаях та віруваннях українського народу”, написана етнографом та дослідником, чотириюрідним братом Михайла Грушевського – Марко Грушевським. Перше видання побачило світ о 1906 році.
«Як легкі пологи, то баба без клопоту розпорядиться, щоб і у печі горіло, і щоби літеплечко було, а як важкі пологи, то зараз кличуть чоловіка породіллі, як буває, що він де надворі.
Хоча це рідко, бо всі чоловіки при пологах присутні, а при важких, то самі підтримують жінок піл плечі і водять , — і тоді кажуть чоловіку проститися з жінкою, і він, і вона просять в одне одного прощення.
Як це до трьох разів не допомагає і дитина не зродиться, кличуть ще й сусідів, і так само простяться з породіллєю, а вона з ними тричі, бо тоді кажуть, полегшає, як попроститься з усіма, хто на неї нарікав коли. Як і після цього не полегшає, то вже всі здаються на волю Божу і моляться собі.»
Ми сьогодні, в XXI толітті, нарешті дійшли думки, що добре, коли чоловік присутній при пологах. Виявляється, наші пращури вважали за необхідне, щоб він був при пологах.
Жінка відчувала тоді, що він справді її любить, що хоче бачити дитинку з перших секунд її приходу на світ. І було заведено, щоб бабка-повитуха давала чоловікові потримати новонароджену дитину.
Зараз ми це саме пропонуємо як новацію.
Зореслава Шкіряк-Нижник.
«Як починаються у жінки перейми вдень, то кажуть дітям чи батько, чи сама баба, чи хто старший у хаті: “Ідіть собі діти гуляти десь.!” Старші й самі здогадаються й порозходяться по сусідах, взявши собі роботу. Як же довго не родиться дитя й мати мучиться, то тоді усі сидять удома, і бува, на їх очах і родиться дитина. Старші, звісно, весь час удома і доглядають жінку. Тільки вночі усі вдома.
Як спитає котра дитина, де ляльку взяли, то їй брешуть: “Баба принесла” – “А де баба взяли?” – “У бур’яні знайшли” або в очереті (як зимою) , “з піску баба принесли”.»
Оповідання про важкі пологи
«Розказують молодиці одна одній:
“Бідна Одарка, вже ожила, ходить. Ви чули, як вона вела ту дитину? “
“А, не чула”!
“Їй, не дай Господи нікому таке. Як почала вона вести, то, Господи, мучалась, а як привела, то ще гірше. Нехай Господь оберігає всякого хрещенного!
Як приведеш ту дитину, то легше стане, а вона побіліла як глина, затрусилась и не дихне. Ми з бабою перелякались, та я мерщій давай її трусить., баба воду холодну ллє на голову, на груди, у вуха, а я розтираю по тілу й гукаємо: “Одарко, Одарко”! А вона й не ворухнеться, а далі лупнула очима і сказала: “га” та знову і зомліла. Я також зомліла, баба побіліла, а все ллємо ми ту воду та гукаємо знову , — ні, не прокидається. Я вибігла з хати, гукнула її чоловіка, кажу йому:
“Скажи матерям та йдіть прощайтесь, бо вже, мабуть умерла. “
Кирило, її чоловік, побілів, побіг мерщій по матерів; позбіглися, плачуть, Кирило сам себе не тямить. Вони знову прокинулась. Матері як заголосили, так вона захарчала та знову умерла. Я кричу: “Не плачте, бо їй гірше. Може це вона од того умирає. “
А воно ж, кажуть, що як рідна мати при такім случаю є, так буде важче. Так вони взяли, повиходили у другу хату, а ми вже з бабою доглядаємо. Я трясу її, баба воду ллє та гукає: “Одарко, Одарко”!
Вона тільки що ротом зівнула. Я мерщій води як линула, вона й ухнула, а далі прийшла в себе, стала дещо й обзиватися. А я що страху набралась. Ніколи ще так не боялася.
Думаю, як умре у мене на руках, то ще мені гріх буде. Вона третій раз як умерла та ожила, то аж тоді трохи очуняла.
Матері породіллі взяли її тоді гуртом, у другу хату перенесли , як уже трохи перестало з неї литися, бо як найшлось містище, то почало з неї литися, так, мабуть, відер двоє налилося.
Так хто його знає, отака жінка здорова, а не дай Бог так нікому дітей родити. Та вже вона, як поклали її у другій хаті, трохи очуняла, усі ми пораділи.
Воно ж іще кажуть, що як багато людей знатиме, то важко буде дуже вести дитину, а їй же сердечній попалося під такий день, що людей багато знало: на другий день на Пречисту, а у нас тоді мед був, — свекор був титарем, — тому багато людей знало. А кажуть, що як багато людей знає, то ото усіх їх гріх треба переносити. Хай Бог милує. Як так діти вести, то краще без їх бути. (Записав Ю.С. від Оляни С. 23/8 1896р.)»
